«Серед Карпат,
Де ріка Прут
Жило воно,
Старе село…»Так про своє рідне село на Покутті писав Іван Андрійович Михайлюк — письменник, поет, видавець, громадський діяч минулого століття.Біографія Івана Андрійовича — цікава та багатогранна.Народився у бідній селянській родині. Освіту здобув самотужки. Тільки у віці 14 років до рук юнака вперше потрапив «Буквар». Та природний дар і щира, наполеглива праця зробили Михайлюка самобутнім письменником.Творча спадщина Івана Андрійовича Михайлюка складається з повістей, оповідань, віршів, новел та спогадів. Усі твори письменника пронизані подіями, що розповідають про злиденне життя селян 30–70-х років минулого століття.У різні роки вийшли такі збірки творів Михайлюка:«Дорога» (1936)
«Колоски» (1959)
«Наш Іван» (1963)
«День зеленоквітний» (1968)
«Моє село» (1986).
Герої творів Івана Андрійовича — прості селяни, які виживали у важкі та голодні роки того часу.Цікавими є й спогади письменника. В оповіданні «Дорога» розповідається про те, як Іван Михайлюк побував у гостях у новеліста Василя Стефаника в Русові. А в нарисі «Марко Лукинюк» описано неординарну подію минулого століття — коли у село Тростянець до місцевої школи завітав Іван Якович Франко.Наснагу до творчості Михайлюк черпав із прадавньої землі. В його оселі неодноразово бували відомі люди Покуття: П. Козловський, Д. Осічний, О. Гаврилюк, С. Пушик, Г. Турелик, П. Добрянський, М. Карпенко, М. Попадюк, І. Гаврилюк та інші.Родина Михайлюків є взірцем української родини. Іван Андрійович разом із дружиною Марією виростили та виховали дев’ятьох дітей. Сьогодні дерево Михайлюкового роду розрослося — воно налічує вже 85 осіб.
9 вересня, з нагоди 120-ї річниці від дня народження Івана Андрійовича Михайлюка, у Тростянецькій гімназії відбувся особливий захід, який об’єднав велику родину письменника, педагогів, учнів та представників Заболотівської селищної ради. До гімназії завітала численна родина письменника, Заболотівський селищний голова Петро Маліборський, заступник селищного голови Оксана Прокоп’юк та начальник відділу культури, духовності та туризму селищної ради Мар’яна Фроляк. Розпочала захід вітальним словом внучка Івана Андрійовича — директор Тростянецької гімназії, депутат Заболотівської селищної ради Галина Павлюк. У своєму виступі селищний голова Петро Маліборський із захопленням говорив про життєву дорогу нашого земляка, його силу духу, талант і, особливо, про велику та дружну родину, яку вдалося зберегти й примножити.«Мене вражає життєвий шлях Івана Андрійовича. Він не просто зумів вибратися із тих складних обставин, у яких народився, а й підняв свою родину, виховав дев’ятьох дітей, дав їм дорогу в життя. І водночас зумів сам стати людиною інтелігентною, освіченою, творчою, залишити після себе літературну спадщину.Це приклад великої сили людини, яка, попри всі життєві незгоди, не опустила рук. І сьогодні особливо приємно бачити, що його діти, онуки та правнуки зберігають пам’ять про нього, тримаються разом і продовжують родинну традицію», — зазначив Петро Маліборський. Усі присутні зі щемом на душі доторкнулися до творчої спадщини митця. Колектив гімназії продемонстрував цікаву презентацію «Життя та творчість Івана Андрійовича Михайлюка». Шкільні аматори майстерно відтворили сценки з оповідання «Колоски».На святі читали свої власні твори діти, онуки та правнуки поета. А особливо теплою частиною зустрічі стали спогади доньок письменника.Спілкуватися із співучою родиною Михайлюків було надзвичайно цікаво. Доньки Івана Андрійовича ділилися спогадами про свої дитячі роки, розповідали історії з життя родини, говорили про батька, співали щемливих родинних пісень, присвячували йому вірші.Кожна розповідь була особливою.
У словах доньок відчувалися і пережиті роки, і дитячі спогади, і велика вдячність батькові. Вони згадували його з особливим теплом, і саме це тепло, мабуть, стало одним із найцінніших відчуттів цього дня.«Він був простою людиною».
«Тато вчив нас поваги».
«Він виконував свої обіцянки».
«Нас було багато, але тато завжди знаходив час для всіх».Ці слова, що неодноразово звучали у спогадах доньок, мабуть, найкраще передають образ Івана Михайлюка не лише як письменника, а передусім як батька і людину.Мабуть, для кожної людини найважливішим є родина. Саме такі родинні зустрічі нагадують про цінність пам’яті, любові та спадкоємності поколінь. До таких родинних свят дуже актуальними є слова нашого просвітянина, доброго товариша сім’ї Михайлюків — Мирослава Петровича Попадюка:«Збираю зерно до зернини
З отих колосків повнозвуких.
Одне зеренце — то для сина,
А те — для дочки, для онуків.
А те — для всієї родини,
Для нашого рідного краю,
Для матері, для України.
Як спадок святий зберігаю».Так і живе пам’ять — від зернини до зернини, від батька до дітей, від дітей до онуків і правнуків.І сьогодні родина Івана Андрійовича Михайлюка — це вже 85 людей, об’єднаних спільним корінням, пам’яттю та любов’ю до свого роду. А його творчість залишається частиною літературної спадщини Заболотівщини та Покутського краю — живим свідченням епохи, яку він пережив, осмислив і залишив у своїх творах для наступних поколінь.
